додому Без категорії

Історія української ядерної зброї

76
0

Вся історія з 2014 року: історія героїзму солдат і підрозділів, історія втрат і зради вищого керівництва, могла не відбутися. Якби в Україні була ядерна зброя – Крим був би наш, а в Севастополі стояв би лише український флот.

Чому ми не втримали ядерну булаву? Хто винен в тому, що у держави, яка сьогодні воює з ядерним монстром, відняли єдиний засіб захисту?

​29 років тому Україна отримала третій за величиною ядерний арсенал у світі: 176 міжконтинентальних балістичних ракет та стратегічні бомбардувальники(ТУ-160, ТУ-95МС, ТУ-22М3), які здатні нести ядерну зброю. Таким чином країна поповнила клуб ядерних держав та викликала занепокоєння світу. 

​Міжнародні партнери почали тиснути на Україну. В грудні 1994 року Києву довелося підписати Будапештський меморандум. Цей документ начебто дає гарантії безпеки в обмін на відмову від ядерної зброї. Гарантами меморандуму виступають США, Велика Британія та Росія.

Нині ж лунають думки про те, що країні не варто було розлучатися з ядерною зброєю. Та чи були в України шанси залишити собі ядерний арсенал з таким керівництвом?

Питання про подальшу долю ядерного арсеналу, який знаходився на території України було одним з ключових для подальшого розвитку молодої української держави, оскільки США та Росія однозначно бажали бачити Україну без’ядерною державою, і тиснули на неї. Проблеми України були їм відомі краще за тодішніх українських політиків.

Державне керівництво, головним чином через позиції тодішніх президента Леоніда Кравчука та голови СБУ Євгена Марчука, відразу пішло шляхом найменшого спротиву та почало активно декларувати наміри про відмову від ядерної зброї та позбавлення України ядерного статусу. Так, м’яко, не розуміючи реальної ціни ядерної зброї. І так, без жодної думки про майбутнє з величезним п’яним сусідом під боком.

Проти подібного стану справ виступали лише деякі політики: В’ячеслав Чорновіл, Лев Лук’яненко, Володимир Толубко.

Фундаментальні принципи без’ядерності були закладені в Декларації про державний суверенітет України, що була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року.

Отже, фактично від самого початку творення української державності почався процес становлення її як без’ядерної держави. Політики відмовлялися від важкого тягара, який вони вважали валізою без ручки, а насправді це був важкий меч предків.

Ядерна країна без ядерної валізи

Український ядерний запас був потужним, але ані перший президент України Леонід Кравчук, ані другий Леонід Кучма не мали ядерної валізки. Київ ніколи не мав контрою над своєю ядерною зброєю, всі ключі перебували у Москві. Максимум, на що Київ міг розраховувати – мати можливість блокувати запуски без своєї згоди. Таким чином, ядерне роззброєння стало для України скоріше одним з кроків на вихід з-під контролю Кремля.

Технічний стан ядерної зброї

Чимало запитань було й до технічного стану ядерних ракет. Інформація була суперечливою: від «усе в порядку» до попереджень, що «на українських ядерних шахтах назріває «другий Чорнобиль». Враховуючи те, що реальний контроль над ядерною зброєю був у руках Москви, арсенал перетворювався на кота у мішку. У нас були спеціалісти, готові обслуговувати численні боєголовки та ракети, але це коштувало чималих грошей, що в світлі бездарності керманичів виглядало як непідйомний тягар.

Дорога іграшка

Україна за те, що відмовилася від ядерної зброї, отримала не тільки розмиті гарантії безпеки, але й цілком реальну економічну вигоду: паливо для атомних електростанцій. На початку 1990-х років в країні панувала економічна криза: в селах й великих містах люди вечорами сиділи без електроенергії. Це були так звані «віяльні відключення». А завдяки відмові від стратегічних бомбардувальників Україні вдалося ще й частково погасити борги за газ. В таких умовах економічної кризи ядерна зброя перетворювалася на убивцю і без того «дірявого» бюджету.

Тактична зброя

Ядерною зброєю України були стратегічні міжконтинентальні ракети. Ракети, що тримали у прицілі Сполучені Штати Америки. Тобто проти Росії вона була безсилою, і перепрограмувати ракети не було змоги. Натомість сама Україна опинялася під прицілом американських ядерних ракет, які з 50-х тримали на прицілі і Київ і Дніпро.

Теоретично, стримати Росію за умови конфлікту могла би тактична ядерна зброя. І Україна тоді мала від трьох до чотирьох тисяч таких боєзарядів, але тактичну ядерну зброю Росія швидко і напівтаємно вивезла до себе ще у перші місяці після проголошення країною незалежності. А стратегічна зброя, яка залишалась в Україні, на геополітичній шахівниці лише посилювала Москву і грала проти США.

Втратити тактичну ядерну зброю, яка створила б здорову атмосферу в Східній Європі – ось це зрада зрада Кравчука і Кучми, яка має бути достойно оцінена нащадками.

Дипломатична ізоляція

Попри усі перераховані причини, Київ не поспішав розставатися із ядерною зброєю. Це поставило країну у фактичну ізоляцію на міжнародній арені.

Перший візит у незалежну Україну американського президента Біла Клінтона став показовою демонстрацією тиску та загрози повної ізоляції. Його літак приземлився в Києві в січні 1994 року, але Клінтон навіть не залишив територію аеропорту. На летовище для переговорів довелося їхати українському президенту Леонідові Кравчуку.

В таких умовах продовжувати чіплятися за ядерну зброю в Києва не було ані можливості, ані реального сенсу. Вибір був простий: або увійти в клуб нових держав і за підтримки заходу будувати демократію, або замкнутися із ядерними ракетами, які навіть не здатні контролювати, і перетворитися на ізольовану від світу країну.

У мирних цілях

16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Цими діями було затверджено, що Україна є власником всієї ядерної зброї, яку отримала у спадок від СРСР та має наміри повністю її позбутися, використовуючи надалі атомну енергію винятково у мирних цілях. В обмін на це найбільші ядерні держави повинні були гарантувати Україні безпеку та виключення будь-яких форм агресії чи тиску. 

Зважаючи на приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та зобов’язання України ліквідувати всю ядерну зброю на її території, 5 1994 року між Україною, Росією, Великою Британією та Сполученими Штатами Америки було підписано так званий Будапештський меморандум, за яким перераховані держави-учасниці мали поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, в тому числі й від економічного тиску.

2 червня 1996 року Україна офіційно втратила ядерний статус. Чорний день в нашій історії. Точка неповернення, яка відкинула нашу націю на десятиліття назад.

В 1999 році 8 літаків Ту-160 та 3 літаки Ту-95МС Україна обміняла за борг Росії за газ. Потім було знищено ще 9 літаків «Ту-160» та 21 літак Ту-95МС, ще по одному зразку літаків зазначеного типу залишилось у музеї дальньої авіації міста Полтава.

Такі складні й коштовні операції були, по суті, проведені в Україні до 2000 року з усіма 176 ШПУ і МБР. За загальними оцінками, видатки на це для США становили близько одного мільярда доларів. Однак дії України не наслідували інші держави. Більше того, у світі з’явилися нові ядерні держави. Не дивлячись ані на міжнародну блокаду, ані на погрози США.

Казочка

2014 рік. Після розстрілу Небесної Сотні Янукович біжить до Росії. Тимчасово виконуючим обов’язки Президента України стає Олександр Турчинов. Президент РФ Путін підписує наказ про можливість застосування ЗС РФ на території України для захисту російськомовного населення.

Турчинов наказує начальнику Генерального штабу привести Збройні сили в повну бойову готовність.

На спеціальному засіданні РНБО в присутності журналістів заслуховується доповідь про готовність сухопутного та повітряного компонентів українського ядерного щита в контексті можливої російської агресії.

Літаки ТУ-95МС та ТУ-160 здійснюють демонстраційні польоти вздовж кордону з РФ.

Відбуваються учбово-бойові стрільби ракет шахтного базування, що можуть нести ядерне озброєння. Ланку ТУ-22М3 перекидають на кримські аеродроми. На українському телебаченні виходять телепередачі, в яких оцінюються наслідки можливої ядерної війни з РФ. Експерти оцінюють готовність ракетних військ спеціального призначення РФ як незадовільну.

Населення масово скуповує товари першої необхідності та стоїть у чергах до військкоматів.

МЗС РФ робить заяву про те, що підтримує демократичні зміни в українському суспільстві, хоча і засуджує насильство та жертви серед мирного населення.

В Криму не вщухають проукраїнські мітинги, підтримувані націоналістами з інших регіонів. Невідомі патріоти калічать ночами місцевих «казачків».

СБУ викриває в Одесі велику сітку російської агентури.

«Південмаш», разом з КБ «Южноє» в спеціальному інформаційному повідомленні заявляють про готовність модернізувати ядерний щит України, якщо будуть виділені необхідні ресурси.

Турчинов ініціює саміт Україна-РФ, мета якого – перегляд умов перебування Чорноморського флоту РФ в місті Севастополь.

Ось так могли розвиватися події одразу після втечі Януковича, якби Україна в середині 90-х не відмовилася від меча, що отримала у спадок від СРСР – ядерної зброї.

Підтримуйте Церкву через Patreon – http://patreon.com/abchurch

Заповнюйте анкету помічника та долучайтеся до Церкви – https://forms.gle/Go8bkVN11eDuHj9u9

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я